Еремурус

Найпопулярнішими видами у садівництві є:

• Eremurus stenophyllus (Еремурус вузьколистий);
• Eremurus luteus (Еремурус жовтий);
• Eremurus anisopterus (Еремурус нерівнокрилий);
• Eremurus olgae (Еремурус Ольги);
• Eremurus Cleopatra (Еремурус Клеопатра);
• Eremurus himalaicus (Еремурус гімалайський);
• Eremurus candidus (Еремурус білий)
• Eremurus spectabilis (Еремурус гарний);
• Eremurus altaicus (Еремурус алтайський);
• Eremurus comosus (Еремурус чубатий);
• Eremurus lactiflorus (Еремурус молочноквітковий або млечноквітковий);
• Eremurus pubescens (Еремурус пухнастий);
• Eremurus bucharicus (Еремурус бухарський);
• Eremurus brachystemon (Еремурус короткотичинковий);
• Eremurus robustus (Еремурус потужний);
• Eremurus albertii (Еремурус Альберта);
• Eremurus aitchisonii (Еремурус Ечісона).

Попри те, що видів еремуруса багато, селекціонери досі виводять нові сорти, що відрізняються забарвленням квіток, прожилок і плям. Дуже популярні гібриди еремуруса Ізабелли – високі рослини до півтора метра з сіро-сизовим листям, невеликими жовто-оранжевими квітками і довгими пильовиками. Також садівниками улюблені сорти групи Хайдаун (Highdown Hybrids), ці рослини можуть бути різної висоти та мають яскраві та щільні суцвіття. З рано квітучих еремурусів садівники віддають перевагу сорту Руйтера (Ruiter Hybrids). Часто в садах можна зустріти такі сорти, як “Клеопатра”, “Обеліск”, “Піноккіо”, “Романс”, Одеса.

Розмножується еремурус двома способами, насіннєвим і поділом кореневища. Насіння висівають у відкритий ґрунт у жовтні, спочатку перекопують землю і роблять борозни близько 1,5 см глибиною, потім насіння там рівномірно розподіляють та присипають землею. Перші сходи з’являються навесні, цвісти рослина почне на 4-5 рік.

Насіння можна виростити й розсадним способом, це актуально для місць із суворими зимами. Їх висіють у контейнери з піщано-торф’яним ґрунтом у жовтні, на глибину 1,5 см, і до весни містять при температурі близько 15 градусів тепла. У березні з’являються сходи, як тільки у рослини з’явиться два справжні листки, їх розсаджують по горщиках. Влітку їх виносять на відкрите повітря, а в ґрунт висаджують лише восени.

Розподіл кореневища здійснюють на початку осені, коли надземна частина еремуруса помре. Для цього викопують корінь з великою земляною грудкою, щоб не пошкодити його, замочують у воді та вимивають ґрунт.Після кореневища висушують і поділяють на частини, обробляючи зрізи товченим вугіллям деревним.

Ділянки зберігають кілька тижнів у прохолодному місці. Наприкінці вересня-жовтні можна висаджувати рослину у відкритий ґрунт. Місце для посадки еремуруса вибирають сонячне та відкрите, поривів вітру та протягів можна не боятися. Грунт рослині потрібна добре дренована, краще підібрати лужний або нейтральний ґрунт. Можна додати до складу ґрунту листовий перегній, дернову землю та пісок. Краще, щоб поблизу не було водойм, при надлишку вологи коріння рослини може загнити.

Відстань між рослинами має бути 25-30 см для дрібних видів та 40-50 см для великих. Влітку рослину потрібно рясно поливати, але не допускати застоїв води, в дощову погоду поливу еремурус не потребує. Коли цвітіння рослини закінчиться, поливи потрібно поступово скоротити, а потім припинити повністю, на батьківщині еремуруса в цей час починається посушливий період.

Підгодовують еремурус провесною, до зими поверхню грунту удобрюють порошком суперфосфату, а також мульчують грунт компостом. У середній смузі еремурус добре переносить зиму та його не потрібно вкривати.

Еремурус входить до складу національної туркменської страви череш. Його варять з коренів еремуруса, соків (виноградного, кавунового, динного) та прянощів, поки не утворюється густа маса. У Вірменії, Таджикистані, Туркменістані молоді черешки еремуруса продають на ринках.

Готують їх як будь-які овочі – варять, тушкують або смажать з невеликою кількістю олії, додають у яєчню та салати. Кажуть, молоде коріння еремуруса за смаком нагадує спаржу. А ось листя рослини їстівні лише у деяких видів, в інших вони навіть шкідливі.

В офіційній медицині еремурус не застосовується.

Протипоказання та побічні дії.
Вживання всередину будь-яких частин рослини з лікувальною метою не рекомендується.

Всі види еремуруса – медоноси та перганоси, оскільки комахи в основному збирають з них пилок. Деякі види еремуруса (наприклад, еремурус Ольги та еремурус Регеля) використовують як фарбувальну рослину. З коріння і листя можна отримати барвник, яким фарбують шерсть і шовк у жовтий, рожевий та оливковий кольори.

Таджицька назва еремуруса, «ширяш», означає «клей» і пояснюється тим, що в цій країні місцеві жителі справді виготовляють клей із цієї рослини. У корені еремуруса міститься полісахарид еремуран, який вважається цінним замінником гуміарабіку. Імовірно, такий клей входив до складу цементу, що використовувався в давнину для будівництва споруд на території Середньої Азії.