Ячмінь звичайний

Ячмінь звичайний

розміщено в: Дикорослі корисні рослини, Я | 0
Ячмінь звичайний (лат. Hordeum vulgare) – однорічна рослина з вузьким, плоским листям та колосками в період цвітіння – не лише цінна кормова, а й цінна продовольча культура. Ячмінь звичайний має унікальний склад корисних речовин, надає загальнозміцнюючу, очищувальну, обволікаючу, протизапальну, спазмолітичну дію, покращує обмін речовин та стан шкіри.

Велика Енциклопедія

Лікувальні
рослини

Ячмінь звичайний

Hordeum vulgare

Класифікація

Ячмінь звичайний (лат. Hordeum vulgare) є трав’яниста однорічна рослина, вид роду Ячмінь (Hordeum), що належить до сімейства Злаки (Poaceae). На кшталт числиться до 30 видів, зокрема і дикорослих рослин.

Ботанічний опис

Ячмінь звичайний є однорічною рослиною, що досягає у висоту 40-90 см в залежності від сорту. Стебла рослини мають добре розвинені вузли та порожнисті міжвузля, розгалужуються від самого кореня – у вузлі розгалуження. Листя плоске, чергове, складається з лінійної, вузької пластинки і трубчастої, довгої піхви, між якими розташовується плівчастий язичок.

У червні-липні відбувається цвітіння злаку. На осі стебла розвиваються чотири-шестигранні одноквіткові колоски, сидячі, зібрані групами по 3. Луски колоска лінійні, шилоподібні, відтягнуті в тонку вісь. Нижня луска колоска яйцевидно-ланцетної форми, має остю 9-10 см завдовжки. Плід ячменю – зернівка, що зрісся з плевою. Рослина починає плодоносити наприкінці липня – серпні.

Розповсюдження

Ячмінь – рослина культурна, вирощується в продовольчих та кормових цілях. Культивується в деяких країнах Західної Європи, в Росії, Литві, Україні та Білорусі, Канаді та США, Китаї, Індостані, Малій Азії. У Тибеті цей рис – головна їжа населення. У дикому вигляді практично не зустрічається, хіба що іноді поодинокі стебла ячменю ростуть біля доріг, на насипах, посівах. Батьківщиною ячменю звичайного вважають регіони Середземномор’я та Передньої Азії.

Збір та заготівля сировини

З лікувальною метою використовують плоди ячменю – зернівки. Вони ж йдуть для виробництва круп та борошна. Плоди збирають у міру дозрівання у липні-серпні. Потім зерна піддають обмолоту. Сушать під навісом у тіні, у сухому приміщенні. Зберігають добре просушене зерно ячменю у мішках.

Хімічний склад

У зрілих зернах ячменю містяться 75% вуглеводів, 15,8% білків, 3-5% жирів, клітковина, ферменти, зола, вітаміни групи В, Е, А, D, К, С, жирна олія, мікро- та макроелементи (натрій , фосфор, йод, магній, бром, кальцій, цинк, селен, мідь, марганець, залізо) та ін речовини. Пророщені зерна (солод) містять приблизно 40% крохмалю, 10% декстрину, 30% клітковини, 10% білка, вітаміни В, А, Д, Е, мінеральні солі, ензими (ферменти).

Ячмінь містить до 82% вуглеводів, у складі яких крохмаль, клітковина, геміцелюлоза, розчинні цукри та слизу. У складі білків – понад 20 амінокислот, їх 8 вважаються незамінними.

Фармакологічні властивості

У плодах ячменю виявлені активні речовини, що згубно діють на грампозитивні бактерії (стрептококи, стафілококи, паличкоподібні). Продукти із злаку благотворно впливають на кровоносні судини, абсорбують зайвий шкідливий холестерин, виводять непотрібні продукти обміну з організму, проходячи кишечником. Ячмінь, зокрема ячмінний солод, показаний при захворюваннях органів травної системи.

Цінність солоду даного злаку – високому вмісті білка, у якому є багатий набір необхідних організму амінокислот. Останні стимулюють в організмі людини білковий обмін, що сприяє зростанню, а також розвитку м’язової системи.

Рослинна клітковина стимулює процес травлення, нормалізує роботу кишечника, усуває запори, сприяє очищенню від шлаків та токсинів. Харчові волокна ячменю в комплексі з холіном (вітаміном В4) мають жовчогінну дію, перешкоджають утворенню каменів у жовчному міхурі. Які перебувають у складі злаку вітаміни Е, А і В3 надають ранозагоювальний і обволікаючий вплив на уражені ділянки стінки шлунка і кишечника, в результаті регулярний прийом настоїв солоду з ячменю – відмінний профілактичний засіб проти коліту, ентероколіту, гастриту, запальних процесів, запальних процесів хвороби.

Слизові відвари перлової, ячмінної круп мають обволікаючі, пом’якшувальні властивості, покращують стан шкірного покриву, надають тонізуючу та загальнозміцнюючу дію на організм, нормалізують обмін речовин.

Застосування у народній медицині

Завдяки унікальному складу та корисним властивостям, ячмінь звичайний активно застосовують народні цілителі всередину і зовнішньо у вигляді компресів, припарок, ванн.

Використовують відвар із зерен злаку та водний настій ячмінного солоду при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, простудних захворюваннях, кашлі, хворобах видільної системи (циститах, нефритах, запальних процесах сечового міхура), при золотусі.

Солодові ванни ефективні на лікування дерматологічних захворювань (екземи, псоріаз). Компреси з пророщеного ячменю допомагають при запальних процесах на шкірі, шишках геморою, фурункулах.

Екстрактом солоду здавна підгодовували немовлят. Ячмінь має обволікаючу, заспокійливу, протизапальну дію, активно використовується при діареї, виразковій хворобі шлунка, кишечника.

Відвар ячменю благотворно впливає стан нервової системи, і навіть на ранніх стадіях перешкоджає зростанню ракових клітин. Слизи ячмінної та перлової круп благотворно впливають на слизову оболонку шлунка, усуваючи спазми, нудоту, нормалізують роботу кишечника, лікуючи хронічні запори.

Водний настій злаку застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, кашлюку, затяжному кашлі, лихоманці. Ячмінь використовують у дієтичному харчуванні хворих на діабет, осіб з надлишком маси тіла.

Історична довідка

Ячмінь – одна з найпоширеніших і найдавніших зернових культур. Історичні документи свідчать про застосування злаку ще Стародавньому Вавилоні за 3100 років до зв. е.

Рослина була відома у Стародавній Греції, Римі, Ефіопії, Китаї. Народи Закавказзя використовували ячмінь із доісторичних часів. Зерна ячменю виявлені при археологічних розкопках у полянських та північянських могильниках. У довіднику Тибету «Чжуд-ши» описано використання злаку при різних захворюваннях.

В даний час ячмінь займає четверту позицію серед відомих хлібних злаків, є цінним продуктом сільського господарства України. Про популярність ячмінного квасу за часів Київської Русі свідчать багато історичних джерел.

Жителі Стародавньої Русі почали обробляти цей рис приблизно в 10 столітті, в кулінарії ячмінь зайняв міцні позиції. Тодішні цілителі навчилися застосовувати цей рис у лікарських цілях проти простудних, шлунково-кишкових захворювань. Ячменем лікували геморой, діабет, нирки.

Література

  1. Травник. Повний довідник лікарських рослин. / Авт.-упоряд. І.Л. Санина. – Х.: Аргумент Принт, 2012. –560 с. – (Кишенькова бібліотека)
  2. Лікувальні рослини. Велика ілюстрована енциклопедія/Т.А. Ільїна – М.: Ексмо, 2014. – 304 с.

© 2022 Трави під ногами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *